Мій Позивний / My Call Sign
* разом з Данилом Проскуріним
У військовому середовищі зв’язки виникають швидко і стають міцними, але одночасно є тендітними, бо існують в умовах загрози втрати. Натомість зв’язки з цивільним світом розмиваються. Ззовні армія часто залишається абстракцією – без облич і без імен. Частково це вимушено: військові мовчать, бо мовчання захищає – їх, рідних, побратимів.
У цьому контексті позивний – більше ніж псевдонім. Він приховує особу, але не є порожнім. Він може бути обраним або даним – іноді випадково, іноді з конкретною причиною. У ньому може бути гумор, прізвисько, деталь зовнішності, щось із минулого. Але так чи інакше, це ім’я, під яким тебе знають тут.
На відео – хмара точок, кожна з яких є позивним. Візуально вони однакові, замасковані. Але за кожною з них є голос. Не узагальнений, не символічний.
Свій.
* in collaboration with Danylo Proskurin
In the military, bonds form quickly and grow strong – yet they are fragile, existing under the constant threat of loss. At the same time, connections with the civilian world begin to dissolve. From the outside, the army often remains an abstraction – without faces or names. In part, this is deliberate: soldiers stay silent because silence protects – them, their families, those beside them.
In this context, a call sign is more than a pseudonym. It conceals identity, but it holds something real. It can be chosen or given – sometimes by chance, sometimes for a specific reason. It might carry humor, a nickname, a physical detail, something from the past. In either case, it is the name by which you are known here.
The video shows a cloud of dots, each one a callsign. Visually, they are identical – camouflaged. But behind each one is a voice. Not generalized, not symbolic.
Their own.
2026 | генеративне середовище, відео | generative environment, video